Руський=український. Правдива історія української та російської мов

Вітання русофобам.

З вами пан Биймоскалів, і в цій статті ми будемо пити кров російськомовних немовлят, по тому їх розпинати, ґоетично воскрешати Бандеру a.k.a. Прийдепорядокнаведе, і, звісно ж, знімати з Ріденсу прямо в Нацгвардію (НЕ ОЗNРАЙСЯ).

 

русь не московія

 

Все, москалі пішли?

Можна продовжувати? Себто почати – статтю. Милосердя – важлива річ, а що тут буде розмова про реальну історію України та Росії, то це може зробити боляче деяким росіянам, котрі живуть у манясвітку імперських міфів. Мова йтиме про мови. (Попереджаю – жодної політики, тільки історія та лінгвістика.)

***

І о смерти памятай, и на суд будь чуткій,

Велми час бѣжит ско́ро, в бѣ́гу своєм прудкій.

Іван Величковський

Це руська мова (цебто мова Руси). Нагадує українську, чи не так? Ось ще кілька прикладів.

Я́сне в богу преосвященному єго милости господину отцу Варлааму Яси́нскому, правослáвному архієпископу, митрополитѣ́ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Рóссіи, мнѣ́ велице милостивому пану, пáстыревѣ́ и вели́кому добродѣ́євѣ́ здравія, долгодéнствія, щасли́вых годи́н и душѣ́ пожитечного спасенія от господа все усердно зычу.

Іван Величковський

Ω людεх) правди́вы(х), и хотя́щыхъ правды научитимѧ нау́ка

Хо(ч) то мо́вятъ пра́вдою нε пожывитисѧ

а лѣпшε(и) о(т) нεправды zа́вше храни́тисѧ

Кгды (ж) из дна̀ мо́рѧ пра(в)да ст̃а́ѧ вы(и)ма́εтъ:

и хочъ нε пожытεчна а ча́со(м) спрія́єтъ.

I паки пра(в)ду рεкши ты(л)ко бо(и)сѧ б̃га:

а такъ пра́ваѧ бу́дε(т) до нб̃а доро́га.

I εщε (ж) якожε та(м) прέждε по́вышшε рѣхъ:

такую (ж) рѣчъ, що мо(в)лю пра(в)да то ε(ст) нε грѣхъ.

Zачи(м) нεха(и) всякъ зво́ли(т) в(ъ) пра(в)дѣ сѧ коха́ти:

ко(т)рою ла́твѣ (и) зможε(т) часо(м) оправда́ти.

А понεва(ж) и са(мъ) б̃гъ во всε(мъ) ε(ст) правди́вы(и):

прε(д) ни́мъ жε нε оправди́тъ вся(к) нεсправε(д)ли́вы(и).

Тѣмъ ко(ж)дому правдивы(мъ) бы́ти подоба́εтъ:

εслѝ хто̀ по сε(мъ) вѣку в(ъ) нб̃ѣ жи(т) жεла́εтъ.

Климентій Зиновіїв

Слово єдного старого карпаторуского бояра именем Горзова…

Любезный сыне! Других же сто годов наступило, як проклятый враг и поган любезное наше отечество и край мучит и пустошит. Кольки труда и бѣды для уволенія его славнѣ наши предкове сносили, отде того явнѣ знакы, висящей розличной на стѣнѣ великой зброй. И я в том же трудячися ослаб и постарив, но буди хвала всемогущему богу нужны до того сила утробѣ обновилися и войского искусства и збройного обходу, там при боку моем научив есь, де я на сѣдой головѣ, плечах, руках и ногах ужаснѣ удары достав. Онде возьми сей желѣзный нагрудник и шапку и сами закрыт, хоть лиш тилко неприятелей убій, килко наших рубных знаков єсть. На дѣда карабин и саблю. И с того сдалеку стрѣляй, а прійдучи на близь, саблею обома руками рубай и обороняйся, поки будеш мочи. Еднак у всем мудро поступай, и ни наглый и наремный, ни слепо дерзкий не будь. И спочатку не так неприятеля погуби, як его познати, и удары хитро отбити желай, а потому як ти на руку упадеся, легко его убити возможеш. С коней возьми сѣрого, котрый уже больше раз хитрость свою показав, а на помощ и слугу Ломихащю Гриця и Триколу Павла як искусных, мудрых и крѣпких в збройном обходѣ мужей. Посему молодцю, сѣвшу на коня и отходящу: «Лети, любезное чадо! Лети! Чуєш, звиняща труба зове тя на мѣсто славы! Бог да благословит твои поступки, а я щирою молитвою и желаніем добрым буду ти на помощь. Иди и за нашу вольность и слободу или погинь, или с нев славен и предкам твоим равен повернися. Тогды, як тя тилко увижу, радостно очи мои замкну и в гроб спокойнов душев зайду».

(Примітка фонетична: ѣ читається як «і», ѧ – як «я» і, и – як «і» чи «и», «ы» – як «и», «е» – як «е» чи «є»)

Усе написано до Котляревського, котрий акумулював становлення літературної української на основі народних (як тоді говорили – «мужицьких») говірок.

Власне, для людей, знайомих зі старовинними документами (а не з фальсифікаторською москво-імперською парадигмою) геть не дивина, що сучасна літературна українська є прямою спадкоємицею народного язика старожитнього населення  України, котрий за часів Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського  благополучно вкоренився в світській книжній традиції (не без церковно-слов’янщини, звісно, але не так, як раніше).

Питливий розум, певно, спитається, чому в нас тоді українська, а не руська, а руська – взагалі назва мови північно-східного сусіда, котра, коли відверто, до старої руської геть не подібна? Відповім по-одеськи: чому Україна, а не Роксоланія, Гетьманщина, Рутенія, Скитія, Сарматія? Чи абстрагуймось од рідної землі – чому Франція, а не Галія? Чом Еспанія, а не Иберія? Чому Греція, а не Еллада?

Ну гаразд, досить одещини – гадаю, вже зрозуміло, що логіки мало в історії мов, зокрема етнонімів і топонімів. Хоча в історії українських етнонімів логіка якраз, на диво, є.  Коротко зазначу, що етнонім русин і Русь стосовно українців і України панував до 19 ст. на підмосковській Україні, де зініціювали перейменування на “українців” свідомо, аби вберегтись од асиміляторських і фальсифікаторських дій росіян, котрі спекулювали нашим етнонімом на догоду власним імперським інтересам; на Західній Україні, де московської загрози не було, а старий етнонім підтримувався ще й європейськими націями, з котрими в західняків зв’язки були набагато міцніші (німці українську називали Ruthenische Spracheанглійці – Ruthenian language (Рутенія – латинізована назва Руси), у польській історіографічній і мовознавчій традиції українська називається język ruski, де “ruski” – це прикметник од слова “Ruś” = “Русь”  як позначення традиційної назви України, що застосовувався до 19 ст., на відміну від język rosyjski – “російська мова”), “русини” зберігались набагато довше: до початку-середини 20 ст. – на Галичині й Волині, і почасти аж досьогодні – на Закарпатській Україні (Карпатська Русь). Утім, то все лише історія назв. А як не називай – суть не змінюється. Тож для цікавих зроблю коротесенький огляд розвитку української та російської мов.

росія не русь

 

Історія української мови

Русь. Письмова ситуація виглядала вельми цікаво – русини писали мовою штучно складеною двома болгарами на основі староболгарської з грецькою писемністю, а розмовляли тодішніми говірками народної руської мови. Загалом, це нормальна ситуація для Середньовіччя – у Західній Європі, для порівняння, на той час домінувала книжна латина, а балакали народними діалектами, т.зв. вульгарною латиною, з якою й походять сучасні французька, італійська, еспанська тощо. Хоча навіть тоді елементи народної мови проникали в писемність – це чітко простежується в “Слові о полку Ігоревім”, Руській Правді тощо.

Велике князівство Литовське.  Вірніше, Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Найбільш поширеною в світських сферах, а згодом офіційною мовою цієї руської (правляча династія – так, литовська, але домінуюча культура – русинська) держави був «руський язык», або “про́ста мова”, відома зараз як “староукраїнська мова”. Це було закріплено на законодавчому рівні Третім статутом ВКЛ (арт. I розд. IV)

А писаръ земъский маеть по-руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иншимъ езыкомъ и словы.

Перші східньо-слов’янські книжки видавалися саме цією мовою, яка по суті була міксом руських наріч з нальотом церковно-слов’янського флеру.

Річ Посполита. У ранній конфедерації, на той час найдемократичнішої держави Європи, не було домінування поляків, як пізніше. Саме в цей період плідно творять  руські полемічні письменники.

Козацька доба. Усе та ж староукраїнська, тільки дедалі народніша.

Російська імперія. Староукраїнську заборонили. І тут хук справа – з подачі Котляревського почала формуватися літературна українська на основі народних говірок (як і в решті світу). Купа правописів: кулішівка, желехівка, максимовичівка, грінчеківка (котра згодом і склала основу української абетки) тощо.

20 сторіччя. Нарешті завершується формування української літературної мови. З постанням УНР українська стає державною, такою офіційно лишається й ув УРСР, протягом усіх років більшовицької окупації. 1927-го року, під час т.зв. “українізації” в Харкові прийнято складений найкращими умами України правопис, котрий поєднував у собі галицьку та наддніпрянську правописні традиції. Згодом ці напрацювання скасовано, у подальших редакціях правопису українську методично зближують з російською (Харківський правопис зберігається лише в діаспорі). Колись бездоганна мова на селі засмічується російськими канцеляризмами.

Незалежна Україна. Повернули деякі питомі риси українського правопису, зокрема літеру «ґ». Лунають заклики ввести українську латинку.

***

Історія російської мови

Заліські колонії Руси. Прийшли руські колонізатори та попи, котрі охристиянювали та слов’янизували місцеве угро-фінське населення, навчаючи церковно-слов’янській. Тим-то в результаті російська не так близька українській і білоруській, що походять од локальних руських говорів, а найбільш схожа на болгарську: предок-то староболгарська – один. (До речі, одна з причин, чому українці білінгви, котрі крім рідної знають російську, не тільки і не стільки в заходах зросійщення Москвою, а і през те, що тривалий час нашою книжною була саме церковно-слов’янська, що вона так подібна до російської.)

Московське князівство. Заки Залісся лишається улусом Золотої Орди, народна російська мова всотує тюркські елементи (відомі всім матерні слова – найвірогідніше звідси). Перегодом Московія стає найвпливовішим членом Орди й приєднує до своїх володінь колишні ординські землі. Активно відбувається москвинське націєтворення та постання московитської культури – псевдорусько-візантійської за ликом, імперсько-ординської за нутром. Поки Європа активно розвиває літературні мови на основі народних говірок (Данте,  Петрарка, Рабле тощо), Московія заглиблює мракобісся, косність – у тому числі й на письмі, ревно оберігаючи церковно-слов’янщину. У цьому їм активно допомагають руські могилянці (Лаврентій Зизаній, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький тощо), розбудовуючи основу сучасної російської культури. Так, саме цієї пори московити починають називати свою державу грецькою назвою Руси – Ῥωσία. У Середньовіччі то була нормальна практика для тішення ЧСВ – наприклад, жителі уламку Римської імперії, грецької за культурою Візантії, іменували себе «ромеями» (що грекою означає «римляни»).

Російська імперія. Нарешті Пьотр І і модернізація. Запроваджено «гражданський шрифт», розроблений Петром Могилою. Завдяки цій реформі російська світська мова нарешті чітко відділяється від церковної.

СРСР. Радянська влада реформувала російський правопис, викинувши деякі не функціональні риси. Російська засмічується радянськими канцеляризмами.

РФ. «сап, анон. кароч я лалка у миня бугурт))))0»

 

Коротко підсумувати порівняльний історичний аналіз можна картинкою:

росія україна

***

Сподіваюсь, що коротко, та головне – що ясно. Можна багато, дуже багато говорити про історію мов. Сратися, сперечатися безкінечно. Проте, історія мов по-науковому – це в будь-якім разі лишень інтерпретація, якою б вірогідною вона не була. Самі тільки розмови про мову не дають осягнути суть. А це важливо – гадаю, кожен знає з тих канонічних передмов шкільних підручників української, що мова – це душа народу. Найцікавіше, що це не просто пафосне бла-бла-бла, мови дійсно годні показати духовні нутрощі їхніх носіїв. Не вірите? Тоді дивіться.

Продовжімо порівняння української та російської.

***

українська російськаРосійська – “больница” від слова “болеть”
Українська – “лікарня” від слова “лікувати”

***

українська російська 1

Російська – “запрет” од слова “претить” (бути гидким), що в свою чергу від “прѣть” (загроза, перешкода)
Українська – “заборона” від слова “боронити”

***

українська російська 2

Російська – “подлинный” від слова “линник” (хлист), себто виданий під шмаганням хлистом
Українська – “справжній” від слова “правда”

***

українська російська 7

Російська – “подноготная” від назви катування способом заганяння голок чи цвяхів під нігті
Українська – “підспідок” від “під сподом” (під низом)

***

українська російська 3

Російська – “пол” від слова “пол” (половина)
Українська – “стать” від слова “постать”; “статний” – стрункий, гарної будови тіла

***

українська російська 4

Російська – “верно” від слова “верный” (кому?)
Українська – “правильно” від слів “правильний”, “правда”

***

українська російська 5

Російська – “работа” від слова “раб”
Українська – “робота” від слова “робити”, “роб” (“чин”)

***

українська російська 6

Російська – “ебаться”, без коментарів
Українська – “кохатися” від слова “кохання”

***

українська російська 8

Російська – “застенчивый” од слова “застеняться” (загороджуватися)
Українська – “сором’язливий” од слова “сором”

***

Тут не Вікіпедія, але джерела надам – тільки, будь ласка, без циферок:

Євген Наконечний Як русини стали українцями

http://izbornyk.org.ua – прекрасний сайт давньоукраїнської літератури

***

Мемо чекати на коментарї. Більше срачів богові срачів!

12 Comments