Зернові нотатки – декада Южного.

Щоб вірно зрозуміти обставини наступних подій та відчути атмосферу літніх рейдів на Камазах, рекомендую спершу ознайомитися з першою частиною зернових нотаток. Варто зазначити, що відбулися ці події у розпалі світової кризи 2009 року, коли економічна ситуація була вкрай хрінова і купа людей втратили будь-яку платіжну спроможність, гривня падала, ціни на паливо зростали і зарплатня мало у кого росла догори, тобто приблизно те саме, що і зараз, але без сепаратистів та озброєних москалів на кордоні.

Надворі був кінець літа, вдень спека стояла все така ж люта, а вночі уже було доволі прохолодно. Це найжвавіша пора для зернотрейдерів, коли за кілька місяців робиться річний прибуток цілих компаній. Приблизно така ж історія була і у нашої контори, я уже протягом 3 тижнів безперервно знаходився в роз’їздах, що насправді дуже виснажливо і в думках було лиш бажання скоріше опинитися вдома, відіспатися, та поніжитись у ванні переглядаючи останній сезон The Sopranos. 

 

the-sopranos
Серіал The Sopranos. Дуже колоритна історія, раджу зацінити.

Це мав бути мій останній рейс за зерном перед початком навчального року в універі, тож час трохи піджимав і в місті довелося опинитися всього на годину, щоб прийняти душ і отримати сумку з грошима за зерно. До речі, гроші – це жахливо важка штука і пакунок з 450000 грн купюрами різного калібру важив добрячих 8-9 кг, важливо було ніколи не палитися і вдавати, що там змінний одяг.

Ближче до обіду, коли сонце вже палило як навіжене, ми рушили на трьох пустих зерновозах у бік Одеси, там за містом мало бути село, де б машини завантажилися і ми поїхали на північ області до елеватора з вигідною ціною. Камази належали транспортній компанії, з якою ми співпрацювали вперше, а пересіклися з ними через неймовірну низьку ціну за послуги.

Половину шляху все розвивалося стандартним чином, притиснувши сумку з грошима я намагався знайти спільну мову з водієм, поки не отримав смс з інфою про 14 пропущених від мого куратора в компанії – Льоші. Таке часто траплялося на той час, та й зараз час від часу буває, щоб дорогою в степу, тобто далеко від цивілізації, мобільний зв’язок переставав працювати на деяких відрізках траси. Проте щоб аж 14 пропущених дзвінків за якихось кілька хвилин – це було трохи дивно. Нарешті отримаю виклик:

– Альо, чуваче, послухай, усе ґаразд, але тобі треба брати бабки та валити назад, – випалив у трубку Бос.

– Дуже смішно, Льоша, чому і куди? Ми взагалі посеред степу, – дивуюсь і озираюсь на насупленого водія.

– Послухай, транспортники неадеквати повні, ціну підняли в півтора рази, я так в страшні мінуса піду. Кажуть, що бабки все одно заберуть, тож нічого не кажи водіям, бери гроші і вали назад до міста, у мене все. Набери мене, коли будеш під’їжджати.

– Ееее…Альо? Льоша, якого?

Ситуація видавалася дуже загрозливою, адже я і без того себе постійно накручував стосовно сумки з грошима. Ще й кожен другий водій в рейсі просто вважав своїм обов’язком розповісти мені “цікаву історію” про те, як часто ріжуть та стріляють зернових експедиторів за копійки у порівнянні з тією сумою, яку я віз. А буквально тиждень тому одного з наших менеджерів пограбували, забравши 100 тисяч грн., які успішно повісило на нього ж наше дороге начальство. Тож випробовувати долю дуже не хотілось і я попросив воділу загальмувати біля наступної кафешки, щоб швидко перекусити та сходити в туалет.

Поки камазистам робили каву, я вибіг на трасу та зупинив першу ж попутку. Дорогою вийшов на зв’язок Льоша, який цього разу наполегливо рекомендував уже до міста не повертатись, а пересидіти кілька днів деінде. Виявляється ми зв’язались з якимись серйозними бандитами і справу потрібно буде ще розрулювати. Довелося вийти на півдороги, біля в’їзду до невеличкого портового міста Южного, яке розкинулося на самому березі Чорного моря.

 

місто Южне
Ось так виглядає місто Южне з висоти пташиного польоту

До речі, якщо шукаєте пляжний відпочинок на літо, то Южне – прекрасний варіант з багатьох причин:

  • по-перше, тут сучасне компактне місто з інтернетом та супермаркетами,
  • по-друге, надзвичайно чисте море,
  • по-третє, туристів тут мало, тому знімати житло порівняно недорого, а пляж чистий та зовсім не забитий людьми.

Отож, коли я потрапив до міста уже вечоріло і треба було швиденько шукати місце для ночівлі. Погода не зовсім цьому сприяла, бо небо затягнулося хмарами і почав все сильніше накрапати прохолодний дощик. Ситуацію погіршувало й те, що з одягу я мав лише шорти та футболку, а на ногах були шльопанці, так що довелося трохи померзнути.

Короткими перебіжками я знайшов об’яву на стовпі, де було написано про здачу кімнати відпочивальникам. Проте виявилося, що ніхто окрім мене там не житиме, тож хазяйка віддала мені ключі від цілої трикімнатної квартири за умови сплати лише 20 грн. на добу. Апартаменти порадували всіма зручностями і, висохнувши біли газової плити, я почвалав до супермаркету за покупками. Тим часом Льоша все ще не брав телефонну трубку.

Дві пари теплих шкарпеток, 2 літри персикового соку та 2 булочки з’їдених на пляжі, врятували вечір. Взявши кухонний ніж під ліжко, та сумку з грошима замість подушки я зміг заснути лиш під самий ранок. До голови все лізли дурні думки, а що як взяти всі ці гроші та накивати п’ятами з України. Скільки не намагався прогнати ці дурниці з голови, але все одно вони глибоко засіли у підсвідомісті і дещо заважали нормально сприймати ситуацію. Уява все вималювувала розкішні авто та гарний будинок, який би я придбав на ці кошти.

Прокинувшись під обід, я ще раз спробував набрати Льошу, його телефон був вимкнений. Трохи попоївши, я набрався сміливості та вибрався на міський пляж разом зі своєю сумкою, бо хазяйка могла прийти та привести ще якихось мешканців. Цього року через величезну завантаженість роботою, я так і не побував на морі, а тут така можливість випала. До того ж хмари розсіялися і увесь день яскраво світило сонце, яке прогріло воду достатньо для того, щоб комфортно купатися. Але мій тягар, котрий я не міг нікому довірити, не пускав мене пірнати, довелось просто пополоскати ноги у теплій морській водичці.

 

beach_yuzhne
Охайний южненський пляжик

Ось у такій атмосфері я провів наступні 4 дні. Нарешті отримав виклик від Льоші, який набрав мене з іншого номера і мав дуже знервований голос. Все, що він хотів – це приїхати та забрати гроші, проте за правилами компанії їх можна було повертати лише нашому бухгалтеру, а на пропозицію привезти бухгалтера чи хоча б мені повернутися до міста, він відповів, що передзвонить. А потім ще 2 дні не виходив на зв’язок.

Таке продовження історії почало добряче напружувати нерви, які й без того за останнє літо добряче попсувалися. Я був навіть близький до думки, щоб подзвонити до міліції та розказати всю історію, але абсолютна недовіра до наших Внутрішніх Органів та страх втратити роботу щораз зупиняли мене від цього кроку. Хоча ближче до кінця дня я твердо вирішив покинути цю кляту роботу, як тільки все розрулиться.

Непомітно підійшов десятий день моєї вимушеної відпустки на нервах. На календарі було друге вересня, але спека, здавалося тільки наростала. Тоді я вже кілька днів, як набрався сміливості та неподалік від міського пляжу годинами пірнав та плавав у теплій воді, перед цим, звісно ж, маскуючи дорогоцінну сумку з грошима. Її періодично кутав у різні пакети, мені здавалося, що так я менш імовірно викличу підозру і не буду мозолити очі небагаточисельним  відвідувачам пляжу.

За цей час я добряче засмаг та вичерпав усі наявні в моєму гаманці гроші, довелося розпакувати пачку грошей з сумки. До того часу цей тягар мені так набрид, що я з пачок грошей у квартирі і будиночки будував, і в боулінг грав, і до кошику закидав, загалом робив усе, окрім того, для чого вони взагалі потрібні.

Уже під вечір отримав виклик від Льоші, який повідомив, що все розрулилося само собою, і бандюків пов’язали СБУшники, тож він повертається до міста і мені радить, бо завтра я маю йти у новий рейс, маємо велике замовлення. До цієї інформації я поставився з недовірою, проте наступного дня зібрав манатки та вирушив на рейсовому автобусі до міста. До офісу бухгалтера я не наважився відразу заходити, тому дав 10 гривень охоронцеві офіс-центру, щоб той попередньо зайшов до кабінету і пересвідчився, що там нікого крім бухгалтерші не було.

Наша бухгалтерша підтвердила слова Льоші, і я їй з превеликим задоволенням віддав цей остогидлий грошовий тягар. Виявилося, що з грошей у сумці я витратив рівно тисячу гривень, не рахуючи дрібноти в кишені, а за попередні два тижні роз’їздів я заробив 1050 грн. Таким чином, бухгалтер дістала з пачки 50 грн і з посмішкою оголосила, що це моя зарплатня за серпень.  Ми дружно посміялися і я поплівся назад до студентського гуртожитку, де вже з’явилася павутина над моїм ліжком. На свої єдині 50 грн. я набрав пива та придбав газету з оголошеннями про роботу.

Обтрусив павутину з ліжка, сів і думаю: “Але не так  вже й погано я провів це літо.”

4 Comments